(For some reason I didn’t post this article back then, but it’s never too late)
It’s a frequent supervision topic now,” says my supervisor as I am taking supervision with regard to the psychological support group for refugees I lead as a volunteer. I am part of a webinar group organized by my colleagues from Kyiv in which our British TA colleagues kindly give us support. My case is about my pain and my desire to avoid playing Rescuer.
I have lived in Germany since 2006, but I am from Ukraine. There is a Russian invasion in my homeland now, and since the beginning of March 2022, there are many Ukrainians in Germany. Women who fled the war are suffering and try to function, with children and elders to care for.
The place where our group meets is kindly made available by the owner of a rehabilitation clinic where I work as a psychologist. It is set in a picturesque landscape, with green hills and blue sky. The experiences shared by the refugees in the group seem like they are from a parallel reality: Less than 2 months ago they saw people killed or dying of dehydration, houses ruined or looted, and they themselves had to stay in cold basements because of bombings and shellings.
It is not easy for these women to talk about their emotions at first. On the emotional awareness scale, most are somewhere between emotional numbness and emotional chaos. But after some time, they begin dealing more openly with their fears and pain. My task is to create and keep a safe space in which that can happen.
Pain is overwhelming at times, and it makes us all feel powerless and useless. “My husband is at the front, and he is doing the right thing. I am not doing enough being here.” “I am safe, and they are in danger.” “I can’t help my mother, who refused to leave her home. I have no connection with her because the Russians damaged everything: the water supply, electricity, mobile network coverage. I will not forgive myself if something happens to her.”
These refugees are generously supported by the German authorities, local communities. and ordinary people who donate money, clothes, and so on. Having lost their homes and being dependent on others’ help feels not OK. They also feel guilty for “not doing enough,” and survivor’s guilt reinforces the acute feeling of not OKness.
I try to deal with all that by staying authentic and focused on the here and now. I give space to my own pain and vulnerability as well. I allow myself to express my emotions and to be aware of my own limits. Years of my emotional literacy training and the TA I learned back in Kyiv since 2003 are helpful.
Good self-care, self-responsibility, the legitimacy of expressing emotions and asking for help are the group rules that we implemented at
The place where our group meets is kindly made available by the owner of a rehabilitation clinic where I work as a psychologist. It is set in the beginning along with the value principle, which means “Everybody has equal value and worth.” It helps to stay aware of any manifestations of the devaluing Critical Parent and to consciously exclude them from our interactions.
It is also useful to stay aware of the stroke economy. Positive stroking works as a mighty facilitator of OKness. Its effect is empowering and liberating. We are neither helpless nor powerless if we accept the offered help and do what we can. It is enough in such a situation as the one we find ourselves in now.
Lena Kornyeyeva, PhD, CTA candidate (psychotherapy), works as a clinical psychologist at a rehabilitation clinic and as a counselling psychologist and couples therapist. Her most recent book focused on couples therapy and is published in Russian, with German and Ukrainian versions on the way. She can be reached at dr.kornyeyeva@gmail.com
Artikel veröffentlicht im Report Psychologie Nr 2. vom 2021
Im Alltag der Dermatologen ist das Hühnerauge ein tägliches Problem. Eine für Andere fast unsichtbare Hautversiegelung am Fuß oder Zeh. Es bildet sich langsam und kann über Monate ignoriert werden. Früher oder später jedoch wird die Spitze des toten Epitheliums in Kombination mit engen Schuhen einen stechenden Schmerz verursachen.
Im Alltag des Paarcoaching beobachte ich immer wieder ein Phänomen, zu dem die Metapher eines Hühnerauges mit seiner Unsichtbarkeit und Schmerzhaftigkeit sehr gut passt. Es ist ein „emotionales Hühnerauge”: ein Herd eines emotionalen Unbehagens, das unter wiederkehrenden negativen emotionalen Erfahrungen entsteht.
Dieses emotionale Hünerauge bildet sich an der empfindlichsten Stelle unserer Seele: da, wo unser soziales Hauptbedürfnis sitzt — das Bedürfnis nach Wertbestätigung. Das Bedürfnis nach Wertbestätigung ist die Grundlage einer jeden Beziehung. „Unerwünschte“, also negative Emotionen entstehen immer gerade da, wo ein Bedürfnis nicht erfüllt wird.
Zuerst sind Beziehungen meist ein Quell reiner Freude, doch irgendwann kommen Missverständnisse, Entfremdungen und Schmerz. Es wäre nicht korrekt zu behaupten, dass dazu die schlechte oder gar böse Absicht eines der Beteiligten gehört. Oft kommen die Missverständnisse und Entfremdungen auch bei denjenigen, die sich aufrichtig lieben und sich ehrlich bemühen, ihre Beziehung gut zu gestalten. Doch beginnen sich bei den Partnern, ohne dass sie es selbst bemerken, über die Jahre emotionale Hühneraugen zu bilden.
Um die Beziehung zu harmonisieren, braucht man ein wenig Wissen über das Funktionieren des Gehirns. Unser Gehirn ist immer tätig und lernt ohne Unterlass. Erfahrungseinheiten werden verarbeitet und gespeichert. Doch ein Gehirn speichert die Daten nicht wie ein Computer, sondern als Verbindungen zwischen Neuronen und Neuronenzentren. Durch diese Verbindungen (Axone) wird ein elektro-biochemisches Signal übermittelt, das bestimmte emotionale und physiologische Reaktionen hervorruft.
Wenn sich – um ein Beispiel zu geben – ein Partner in einer Situation nicht einfühlsam genug zeigt – vielleicht auch nur aus Nachlässigkeit – fühlt sich der andere unwohl. Aber, trotz des Gefühls, das er wahrnimmt, möchte er aus der Mücke keinen Elefanten machen und schweigt.
In einer ähnlichen Situation, vielleicht ein paar Tage später, ruft der eine Partner bei dem anderen eine ähnliche Reaktion hervor. Diesmal kommt es zu keiner Reaktion – auch wenn der betroffene Partner überlegt, dass er irgendwie reagieren sollte. Aber er will vielleicht eine negative oder schroffe Antwort des Partners vermeiden – und schweigt. Eine Erfahrung nach der anderen führen dazu, dass sich die Hornhaut des metaphorischen Hühnerauges nach und nach aufbaut, dass die Neuronen immer mehr Verbindungen schaffen, die bei folgenden Reizen immer stärkere Signale übertragen können.
Bei jeder weiteren vergleichbaren Situation spürt der Partner mit dem emotionalen Hühnerauge den Druck mit höherer Intensität. Wenn er irgendwann versucht, darüber zu sprechen, reagiert der Andere überrascht: Nie zuvor habe sein Verhalten gestört und jetzt sei es plötzlich ein großes Problem. Der gegenseitig entstehende Ärger führt dazu, dass das emotionale Hühnerauge immer fester wird.
Schließlich versucht der betroffene Partner bewusst, die Ursache des Unbehagens zu beseitigen. Aufgrund der angesammelten Emotionen fällt es ihm jedoch schwer, diplomatisch und ruhig darüber zu sprechen: die schmerzende Spitze des Hühnerauges beeinflußt den allgemeinen psycho-emotionalen Zustand negativ. Bei unzureichender Diplomatie provoziert der Partner unabsichtlich die Bildung eines emotionalen Hühnerauges auch bei dem Partner, bei dem es bislang nicht vorhanden war. Infolgedessen beginnen die Partner, sich voneinander zu distanzieren, bald werden Gespräche und auch Intimitäten vermieden – nur weil die Hühneraugen immer häufiger und immer schmerzhafter drücken.
Die Partner erwarten in ihren Gesprächen bereits die Verhaltensweisen vom Gegenüber, die sie nicht mögen. Schon der Ton einer Stimme kann Auslöser einer Emotion sein, die wie eine Rakete von Elon Musk auf ihren Start wartet.
Plötzlich fühlt man sich nicht nur durch das Verhalten des Partners unwohl, sondern auch durch die eigenen Emotionen, die einem Unsicherheit bereiten und viel Energie kosten. Man befindet sich in einem Zustand der Mobilisierung, wartet auf die nächste negative Erfahrung und versucht, sich innerlich auf das nächste Ereignis vorzubereiten. Das Hühnerauge bleibt als Hintergrundschmerz präsent.
Dadurch verändert sich die Wahrnehmung des Partners radikal: vom angenehmen Gegenüber zum unangenehmen. Diese Haltung begünstigt dann selbst Verhaltensweisen des Partners, die als unangenehm empfunden werden.
Sätze wie „Alle Männer sind Schweine“ und „Frauen wissen nicht was sie wollen“ sind Indizien für ein bereits lange vorhandenes emotionales Hühnerauge. Wer sein Hühnerauge nicht rechtzeitig erkannt und seine Beziehung nicht harmonisiert hat, der überträgt die negative Erwartungshaltung, die er dem Partner entgegengebracht hat, auf alle Vertreter dieses Geschlechts.
In der Paartherapie beobachte ich, welche emotionalen Reaktionen sich auf den Gesichtern der Partner widerspiegeln, wenn sie miteinander oder mit mir reden. Und ich sehe, wodurch die Reaktionen ausgelöst werden. Das ist notwendig, um den Paaren dabei zu helfen, sowohl eine Sensibilität als auch ein korrektes Verständnis und eine angemessene Reaktion auf diese Signale zu entwickeln. Das ist die äußere Seite des Prozesses. Die innere, die neurophysiologische Seite kann man wissenschaftlichen Arbeiten entnehmen. So gibt es Studien, in denen Probanden in einem MRT liegen und mit Situationen konfrontiert werden. Schon bei der bloßen Erwähnung einer Person, die mit negativen Erfahrungen verbunden ist, wird das Schmerzzentrum im Gehirn aktiv. Es ist die gleiche Reaktion, die bei körperlichen Schmerzen auftritt. Das Gehirn scheint uns so zu steuern, dass wir so weit wie möglich von Denjenigen entfernt bleiben, die mit dem emotionalen Hühnerauge assoziiert werden. Für meine Arbeit ist wichtig, auch diese für das Auge unsichtbaren neurobiologischen Gegebenheiten zu berücksichtigen und diese verständlich zu machen, damit die Paare das gegenseitige Verständnis allmählich wieder aufbauen können (einhergehend mit einer allmählichen Neuprogrammierung der neuronalen Verknüpfungen).
Die neuronalen Verknüpfungen bilden sich, wenn es um eine für unsere Psyche bedeutsame Erfahrung geht. Essentielle Erwartung in einer Beziehung ist, dass der Partner uns wertschätzt und uns allen anderen vorzieht. Deshalb fühlen wir uns so verletzt, wenn die Haltung des Partners rücksichtslos oder missachtend wirkt.
Um die Bildung der emotionalen Hühneraugen gar nicht erst zuzulassen, ist es wichtig, den Partner immer über die eigenen Emotionen zu informieren; ohne dabei seine Gefühle zu verletzen. Um das leisten zu können, müssen die Partner wissen, wann Emotionen auftreten und welche Funktion sie haben. Emotionen sind immer da, sie sind ein natürlicher Bestandteil unseres geistigen Lebens und auch unsere Helfer und Verbündeten, wenn wir sie richtig verstehen. Ebenso wichtig ist es, sich über die eigenen Bedürfnisse im Klaren zu sein, diese nicht mit „Launen“ zu verwechseln und auch zu wissen, wie sie mit den Emotionen verknüpft sind.
Wer aber dann doch ein emotionales Hühnerauge entwickelt hat, sollte lieber früher als später zum Paarcoaching gehen – bevor sich die neutralen Verknüpfungen immer mehr verhärten, bevor die Freude am Zusammensein ganz einem schmerzvollen Gefühl gewichen ist.
Lena Kornyeyeva
LITERATUR:
Eisenberger N., Lieberman M., Williams K. Does Rejection Hurt? An fMRI Study of Social Exclusion. Science, 2003: Vol. 302, Issue 5643, pp. 290-292.
Fisher H., Brown L., Aron A., Strong G., Mashek D. Reward, addiction, and emotion regulation systems associated with rejection in love. Journal of Neurophysiology, 2010 Jul; 104(1): 51-60.
Kross E., Berman M., Mischel W., Smith E., Wager T. Social rejection shares somatosensory representations with physical pain. PNAS April 12, 2011 108 (15) 6270-6275; https://doi.org/10.1073/pnas.1102693108
Mollet G., Harrison D. Emotion and pain: a functional cerebral systems integration. Neuropsychology Review, 2006 Sep;16(3):99-121. doi: 10.1007/s11065-006-9009-3.Epub 2006 Sep 28.
Giacomo Rizzolatti, Corrado Sinigaglia: Empathie und Spiegelneurone: Die biologische Basis des Mitgefühls. Frankfurt am Main.: Suhrkamp, 2008.
Tomova L., Wang K.L., Thompson, T. et al. Acute social isolation evokes midbrain craving responses similar to hunger. Nature Neuroscience 23, 2020.
У пошуках більш влучних найменуваннь психічним феноменам у роботі в мене якось майже сам сформулювався принцип цінності – це було у 2016-му. З того часу він чудово показав себе в індивідуальній, парній та груповій роботі. Тому ділюся — сама стаття, що описує підхід та нижче ії переклади:
Kornyeyeva, L. (2023). Rethinking the Parent: A Valuing-Based Ego State Model. International Journal of Transactional Analysis Research & Practice, 14(2), 24–32.
Давним-давно, дуже давно, жили двоє щасливих людей на ім’я Тім і Меґі зі своїми двома діточками Джоном і Люсі. Щоб зрозуміти, наскільки вони були щасливі, потрібно зрозуміти, яким було життя в ті часи.
У ті щасливі дні кожному при народженні давали маленьку м’яку сумочку з Теплими Пухнастиками. У будь-який кожен міг витягти з цієї своєї сумочки Теплого Пухнастика. Теплі Пухнастики дуже цінувалися, бо, коли хтось з кимось ділився Теплим Пухнастиком, той відчував тепло й приємну пухнастість.
У ті часи було дуже легко дістати Теплих Пухнастиків. У будь-який час, якщо хтось бажав собі Пухнастиків, він міг підійти до вас та сказати: «Я хотів би отримати Теплого Пухнастика» і ви б витягли для нього із сумки Теплий Пухнастик розміром з дитячу долонь. Щойно побачивши світло, Теплий Пухнастик усміхався й розквітав, перетворюючись у великого, кошлатого Теплого Пухнаста. Якщо б ви поклали Теплого Пухнастика на голову, плече чи на коліна людині, він розтікався й танув прямо на тілі людини, віддаючи своє тепло, і це відчувалося дуже приємно.
Люди завжди зверталися один до одного за Теплими Пухнастиками і оскільки це був безкоштовний обмін, отримати Пухнастиків у достатній кількості не було проблемою. Людям завжди було чим зайнятися, тож усі були щасливі й майже весь час відчували тепло й пухнастість.
Одного дня зла відьма, яка готувала мазі та зілля для хворих людей, розлютилася, тому що всі були такі щасливі та почувалися добре та ніхто не купував її зілля та мазі. Відьма була дуже хитра і задумала дуже злий план. Одного прекрасного ранку, коли Меґі гралася зі своєю донькою, відьма підкралася до Тіма й прошепотіла йому на вухо: «Дивись, Тіме, дивися на всіх Пухнастиків, які Меґі дає Люсі! Знаєш, якщо вона так продовжуватиме, то в неї більше не залишиться Теплих Пухнастиків для тебе!»
Тім був дуже здивований, тож запитав відьму: «Ти хочеш сказати мені, що у сумці може не виявитися Теплого Пухнастика, коли він буде потрібен?»
І відьма відповіла: «Так, абсолютно так, як тільки Теплі Пухнастики у вас закінчаться, то це все. У вас більше їх не буде». З цими словами відьма полетіла геть на мітлі, голосно регочучи.
Тім сприйняв це дуже близько до серця й почав спостерігати, як та коли саме Меґі роздавала Теплих Пухнастиків. Він дуже хвилювався, тому що йому дуже подобалися Теплі Пухнастики від Меґі, і він не хотів від них відмовлятися. Тепер він, безумовно, не вважав правильним, щоб Меґі витрачала всі свої Теплі Пухнастиків на інших дітей та інших людей.
Тім почав скаржитися чи дутися, коли бачив, як Меґі дає Теплих Пухнастиків комусь іншому, і, оскільки Меґі дуже любила його, вона перестала так часто ділитися Теплими Пухнастиками з іншим людьми і залишила більшість із них для нього.
Інші діти спостерігали за цим і невдовзі почали думати, що неправильно давати Теплих Пухнастиків просто так, коли про них просять або коли їх захочеться. Діти й самі теж стали дуже обережними. Вони уважно спостерігали за своїми батьками, і щоразу, коли вони відчували, що хтось із їхніх батьків дає занадто багато Пухнастиків іншим, вони відчували ревнощі та скаржилися, а іноді навіть влаштовували істерику. І хоча вони знаходили Теплого Пухнастика щоразу, коли відкривали власну сумку, вони починали відчувати провину щоразу, коли віддавали його комусь іншому. Тому вони стали все рідше ділитися Теплими Пухнастиками та ставали все більше скупими на них.
До появи відьми люди збиралися групами по троє, четверо чи п’ятеро, не звертаючи особливої уваги на те, хто скільки та кому дає Теплих Пухнастиків. Після приходу відьми люди почали об’єднуватися в пари і зберігати всіх своїх Теплих Пухнастиків виключно один для одного. Коли люди забували про обережність і давали Теплого Пухнастика будь-кому, вони хвилювалися, тому що знали, що хтось, ймовірно, не захоче поділиться своїм Теплим Пухнастиком.
Коли люди почали давати одне одному все менше і менше Теплих Пухнастиків, вони стали відчувати себе менше тепло і менше пухнасто. Вони почали зморщуватися, а іноді навіть помирали від нестачі Теплих Пухнастиків. Людям ставало все гірше й гірше, і все частіше вони зверталися до відьом, щоб купити зілля та мазі, хоча вони насправді не діяли.
Що ж, ситуація ставала дуже серйозною. Зла відьма, яка спостерігала за всім цим, у дійсності не хотіла смерті людей, оскільки мертві не могли б купувати її мазі та зілля, тож вона розробила новий план.
Кожному безкоштовно вона дала мішок, зовні дуже схожий на сумку з Теплими Пухнастиками, за винятком того, що він був холодним, тоді як сумка з Теплими Пухнастиками була теплою. У мішку відьми були Холодні Колючки. Ці Холодні Колючки не викликали у людей відчуття тепла та приємної пухнастості, навпаки, вони змушували людей відчувати холод та колючість. Але отримати Холодні Колючки було краще, ніж не отримати зовсім нічого, бо вони не давали людям швидко зморщуватися.
Отже, відтоді, коли хтось звертався по Теплого Пухнастика, люди, які хвилювалися, чи не вичерпається їх запас, казали: «Я не можу дати тобі Теплого Пухнастика, на тобі натомість Холодну Колючку».
Іноді двоє людей наближалися один до одного, сподіваючись, що, можливо, цього разу вони зможуть обмінятися Теплими Пухнастиками, але один із них раптом змінював свою думку, і натомість вони обмінювалися Холодними Колючками. Врешті решт люди більш не вмирали від отримання Холодних Колючок, але багато хто був дуже нещасливим і відчував сильний холод і неприємні колючі відчуття.
З появою відьми ситуація дуже ускладнилася — Теплих Пухнастиків ставало все менше і менше. Теплі Пухнастики, які раніше завжди були навколо як повітря, яким дихають, стали надзвичайно цінними та дефіцитними.
Заради Теплих Пухнастиків люди були здатні робити речі, яких не робили до того. Люди, які не могли знайти щедрого партнера, змушені були купувати Теплих Пухнастиків, тож дуже багато працювали, щоб заробити для цього гроші.
Деякі люди ставали «популярними» і отримували від інших багато Теплих Пухнастиків, не віддаючи іншим замість зовсім нічого. Потім вони продавали свої Теплі Пухнастики тим людям, які були «непопулярними» і дуже хотіли відчути, що їх життя теж чогось варте.
Також траплялося, що деякі люди брали Холодні Колючки, які були скрізь у вільному доступі, й покривали їх білим і пухнастим шаром, щоб вони виглядали майже як Теплі Пухнастики. Ці фальшиві Теплі Пухнастики насправді були Пластиковими Пухнастиками і вони створювали людям додаткові проблеми.
Наприклад, двоє або більше людей збиралися разом і починали обмінюватися Пластиковими Пухнастиками. Вони очікували, що почуватимуться добре, але натомість вони починали почуватися погано. Люди були дуже збентежені, але так і не усвідомлювали, що їхнє внутрішнє почуття холоду та колючок пов’язане з тим, що вони отримали багато Пластикових Пухнастиків.
Отже, ситуація була дуже сумною і почалося усе через відьму, яка змусила людей повірити, що одного дня вони відкриють свою теплу пухнасту сумку і більше нічого в ній не знайдуть.
Нещодавно в цей нещасливий край приїхала молода жінка з красивими стегнами. Здається, вона не чула про злу відьму і тому не хвилювалася, що може залишитися без Теплих Пухнастиків. Вона вільно роздавала Теплих Пухнастиків, навіть коли про них не просили. Люди стали називати її Жінкою зі Стегнами та не схвалювали її, тому що вона вселяла дітям ідею, що людям не варто хвилюватися про те, що Теплі Пухнастики закінчаться. Дітям ця жінка дуже сподобалася, тому що вони почувалися з нею дуже добре і почали наслідувати її приклад вільно ділитися Теплими Пухнастиками, коли їм заманеться.
Це дуже занепокоїло дорослих. Щоб захистити дітей від витрачання їхнього ресурсу Теплих Пухнастиків, вони прийняли закон. Закон визначив кримінальним злочином роздачу Теплих Пухнастиків без обмежень та без ліцензії. Проте багато дітей, здавалося, не звертали на це уваги і всупереч закону продовжували дарувати одне одному Теплі Пухнастики, коли їм самим цього хотілося і завжди, коли до них про це зверталися. Оскільки дітей було багато-багато, майже стільки ж, скільки й дорослих, здавалося, що, можливо, усе тепер буде по-новому.
Поки що важко сказати, як воно буде. Чи зупинять закони дорослих таку безрозсудність дітей? Чи збираються дорослі приєднатися до Жінки з красивими Стегнами та до дітей, щоб скористатися шансом завжди мати стільки теплих пухнастиків, скільки потрібно?
Чи згадають вони ті часи, коли Теплих Пухнастиків було багато, тому що люди обмінювалися ними свободно? Тих часів, які їхні діти тепер намагаються повернути?
Це протистояння поширилося по всій землі і, ймовірно, триває саме там, де ви живете. Якщо ви хочете, і я сподіваюся, що ви цього хочете, ви можете долучитися до вільного обміну Теплих Пухнастиків та бути люблячими та здоровими, наскільки це можливо.
Есть в буднях дерматологии такая пакость: натоптыши. Это на вид едва заметные и постороннему глазу невидимые уплотнения кожи на ступнях или пальцах ног. Появляются они не внезапно. Их можно долго не замечать. Но рано или поздно „зёрнышко“ отмершего эпителия в центре этого уплотнения в сочетании с неоптимальной обувью начинает „резать без ножа“, доставляя невероятную боль.
В буднях терапии отношений мне приходится наблюдать нечто аналогичное, чему метафора натоптыша с его невидимостью и крайней болезненностью весьма подходит. Это то, что я называю „эмо-натоптыш“, то есть очаг эмоционального дискомфорта, возникающий в условиях повторяемого переживания негативного эмоционального опыта.
Так бывает: сначала отношения это сплошное удовольствие, а потом откуда ни возьмись возникают конфликты, обиды и боль. Неверно думать, что так бывает только в отношениях, где один сволочь, а второй страдалец. Часто это как раз любящие друг друга люди, стремящиеся свои отношения сохранить. Просто со временем, не осознавая того, один из них или они оба обзаводятся каждый своим эмо-натоптышем. Они не всегда знают, как донести до другого причину и характер своего эмоционального переживания, да и сама природа происходящего им часто невдомёк и это лишь усугубляет взаимное недопонимание.
Для того, чтобы восстановить нарушенное благополучие в отношениях, нужно учесть и особенности нашей нейрофизиологии, прежде всего мозга.
Образование эмо-натоптыша
Наша нейрофизиология устроена таким образом, что она постоянно учится, то есть перерабатывает и сохраняет единицы опыта. Сохраняет не как компьютер файлы, а посредством создания и активации связей между нейронами и нейронными центрами. По этим связям (аксонам) и идёт сигнал, то есть электро-биохимический стимул, активирующий те или иные наши эмоциональные и физиологические реакции.
Например, ваш партнёр проявляет себя недостаточно эмпатично в тот момент, когда вы ожидали от него как раз эмпатии и понимания. Никакого злого умысла, лишь некоторая беспечность с его стороны. Вы ощущаете едва уловимый дискомфорт. Но вы не хотите делать из мухи слона или не считаете этот дискомфорт чем-то значимым. И не говорите об этом.
В следующий раз тем же своим поведением партнёр снова вызывает в вас похожий отклик и вы ощущаете теперь ещё и замешательство: понимая, что следовало бы как-то на это отреагировать, вы всё же откладываете это на потом. Возможно, вы избегаете негативной реакции партнёра, опасаетесь спровоцировать отторжение или непонимание… Так или иначе нейронные связи каждого из вас учатся: ваш партнёр усваивает опыт видимой „нормальности“ происходящего, а в вашем мозге, там, где сохранён этот опыт, происходит формирование “эмо-натоптыша”.
Позже вы снова испытываете тот же дискомфорт с новой интенсивностью и уже пытаетесь об этом заговорить. Партнёр реагирует с удивлением: никогда ранее вам “это не мешало и тут вдруг“. Любое такое непонимание закономерно вызывает разочарованность и огорчение. Интенсивность эмоционального отклика растёт, эмо-натоптыш уплотняется.
Когда вы пытаетесь устранить причину дискомфорта, в силу накопившихся эмоций вам сложно говорить об этом дипломатично и спокойно: в вашем эмо-натоптыше сформировано ядро и оно негативно окрашивает ваше общее психо-эмоциональное состояние. Недостаточной дипломатичностью вы ненамеренно провоцируете и образование эмо-натоптыша в вашем партнёре, если его до того не было. Вследствие этого ваш партнёр начинает от вас отстраняться, избегать близости в постели и разговоров за столом — его эмо-натоптыш тоже давит на его самое чувствительное место.
Затем уже в любой коммуникации вы ожидаете от партнёра тех форм поведения, что доставляют вам дискомфорт. Один даже только тембр голоса уже может стать триггером эмоциональной реакции, которая словно ждала своего запуска, как очередная ракета Илона Маска. Вы ощущаете раздражение, злость, гнев, ярость.
Теперь вы испытываете дискомфорт уже не только от поведения вашего партнёра, но и от собственной эмоциональной реакции, которая кажется вам малоуправляемой и отнимающей много драгоценной психической энергии. Вы ловите себя на том, что уже постоянно находитесь в состоянии мобилизированности, ожидая очередного негативного переживания и словно готовя наиболее подходящие реакции на нежелательные стимулы. Эмо-натоптыш присутствует в вашей жизни фоновой болью постоянно. Именно так рождаются фразы „все мужики сволочи“ и „все бабы стервы“ — это лишь внешние симптомы эмо-натоптышей, неизбежно возникающих в дисгармоничных отношениях.
Очевидное и неочевидное
Проявления эмо-натоптышей можно наблюдать во время терапии отношений. Я всегда особое внимание уделяю тому, какие именно эмоциональные реакции отражаются на лицах партнёров в процессе коммуникации. И какие именно триггеры их запускают — ведь это необходимо, чтобы помочь клиентам развить и сенситивность к этим сигналам, и их правильное понимание, и самое главное — развить адекватное реагирование на них.
А вот о внутренней, то есть о нейрофизиологической стороне эмо-натоптышей можно почитать в научных статьях исследователей, наблюдающих на своих мониторах сканирование активности мозга при помощи аппарата МРТ. Почитать, например, о том, как в нашем мозге активируются центры боли в ситуации отвержения или при одном только упоминании человека, доставившего негативные переживания. Согласно исследованиям, это та же реакция, что возникает в мозге на причинение физической, телесной боли. Таким образом мозг словно стремится вынудить нас держаться как можно дальше от того, с кем эмо-натоптыш ассоциирован. Эти невидимые глазу сложности, с которыми сталкиваются те, кто пытается наладить свои отношения, очень важно учитывать и мне в моей работе, и всем стремящимся восстановить комфорт в отношениях.
То самое чувствительное и потому и самое уязвимое место, на котором образуется эмо-натоптыш, это наша центральная потребность из разряда социальных — потребность в подтверждении ценности. Эмоции в целом это сигналы, посредством которых наши потребности сигнализируют нам о том, всё ли в порядке; для потребностей всё в порядке, только когда они удовлетворяются. Если наши потребности удовлетворены, мы испытываем положительные эмоции или мы невозмутимы, спокойны, уравновешены. Не удовлетворены — мы испытываем отрицательные эмоции, дискомфорт, огорчение, раздражение. Так же и потребность в подтверждении ценности: если она иногда не удовлетворена, это как минимум дискомфорт, если же она не удовлетворена хронически, это уже натоптыш, который болит.
Подтверждение ценности это как раз то, ради чего мы и заводим отношения, ведь главное наше ожидание это то, что наш партнёр будет нас ценить и предпочитать всем другим. Именно поэтому нас так ранит любой аттитюд партнёра, который ощущается как пренебрежение — нами и нашими чувствами. Ведь мы никогда не пренебрегаем чувствами того, кого мы по-настоящему ценим.
В отношениях очень важно уметь адекватно сообщить партнёру о своих эмоциональных реакциях, не раня его чувства и в то же время заботясь о своих. А для этого важно понимать, как эмоции устроены и для чего они нужны. Потому что эмоции будут возникать всегда, они закономерная часть нашей психической жизни, и они наши помощники и союзники — если мы умеем их правильно понимать. Не менее важно иметь и полную ясность в отношении наших природных потребностей, то есть не путать их с „капризами“ и понимать, как и зачем именно они с нашими эмоциями связаны.
И ещё важно обращаться в терапию отношений вовремя. Пока не образовался эмо-натоптыш. Или пока его можно безболезненно и относительно быстро удалить. То есть пока вы всё еще расположены слышать друг друга. И пока боль от близости не стала преобладать над удовольствием от неё.
Лена Корнеева
Литература:
Eisenberger N., Lieberman M., Williams K. Does Rejection Hurt? An fMRI Study of Social Exclusion. Science, 2003: Vol. 302, Issue 5643, pp. 290-292.
Fisher H., Brown L., Aron A., Strong G., Mashek D. Reward, addiction, and emotion regulation systems associated with rejection in love. Journal of Neurophysiology, 2010 Jul; 104(1): 51-60.
Kross E., Berman M., Mischel W., Smith E., Wager T. Social rejection shares somatosensory representations with physical pain. PNAS April 12, 2011 108 (15) 6270-6275; https://doi.org/10.1073/pnas.1102693108
Mollet G., Harrison D. Emotion and pain: a functional cerebral systems integration. Neuropsychology Review, 2006 Sep;16(3):99-121. doi: 10.1007/s11065-006-9009-3.Epub 2006 Sep 28.
Rizzolatti G., Sinigaglia C. Empathie und Spiegelneurone: Die biologische Basis des Mitgefühls. Frankfurt am Main.: Suhrkamp, 2008
Tomova L., Wang K.L., Thompson, T. et al. Acute social isolation evokes midbrain craving responses similar to hunger. Nature Neuroscience 23, 2020.
In Gesprächen entstehen manchmal unerwartete Missstimmungen bis hin zu Konfrontationen. Getragen werden die plötzlich auftretenden Verstimmungen von ungeprüften Fantasien. Das sind Vermutungen, Wahrnehmungen und Interpretationen in Bezug auf Handlungen oder Aussagen des Gegenüber. Ungeprüfte Fantasien werden als Realität wahrgenommen; die Gelegenheit, sie zu prüfen, wird häufig nicht genutzt. Emotionen können stärker werden, unterstützt von den ungeprüften Fantasien. Dieser Prozess läuft innerlich ab und wird dem Gegenüber nicht offenkundig. Eine geäußerte ungeprüfte Fantasie kann auch als eine Unterstellung aufgenommen werden und Emotionen auslösen. So beginnt ein Aufschaukeln von ungeprüften Fantasien und nachfolgenden Emotionen bis zu Entfremdung oder Eskalation.
Beispiel: A ist etwas zu direkt und B fühlt sich angegriffen. Um sich zu verteidigen, erwidert B etwas, das die Gefühle von A verletzt. A erkennt sich nicht als den Auslöser; er ist verärgert und findet den Umgang ungerecht, da er keine böse Absicht hatte. Im nächsten Schritt denkt A, dass B ihn nicht mehr lieb hat, um sich selbst eine Erklärung für das Geschehene zu geben. Auf diese „Erklärung“ folgt die nächste Emotion — die Angst, tatsächlich abgelehnt und nicht mehr geliebt zu werden. Aus dieser Angst heraus agiert A mit weiteren Vorwürfen und Verletzungen …
Beispiele dieser Art kennt jeder. Es gibt immer eine Möglichkeit, eine ungeprüfte Fantasie zu prüften. Auch eigene Emotionen sollen erkannt und zugeordnet — und erst dann geäußert werden. Diese Schritte reichen, um das Riesenrad in seinem unheilvollen Lauf zu stoppen.
„Mir schien, dass dich meine Worte geärgert haben.“
„Ich habe den Eindruck, dass dich meine Äußerung verletzt hat.“
„Ich habe die Vermutung, dass du meine Nähe meidest.“
„Ich habe die Befürchtung, dass du mich nicht richtig verstanden hast.“
Notwendige Voraussetzung für diese Äußerungen ist Ehrlichkeit. Ehrlichkeit und Offenheit im Umgang miteinander lässt sich lernen. Dann ist vieles möglich: Eine kleine ungeprüfte Fantasie zu bestätigen, widerlegen oder ein “Körnchen Wahrheit” in ihr zu identifizieren kann ein Riesengewinn für eine Beziehung sein.
Konzept der ungeprüften Fantasie: Claude Steiner, der Entwickler der Emotionalen Kompetenz; Die Idee des Riesenrades und der Abbildung: Lena Kornyeyeva
За что я люблю технический прогресс, так это за возможность проверить гипотезы и теории на валидность, чтобы отбросить негодящие. Ну право же, не будь телескопа, то не проверили бы мы, что вокруг чего вертится. Не будь микроскопа, не увидели бы весь этот микромир, который периодически „вертит“ нас.
В теории трансактного анализа со времен его основателя Эрика Берна одним из постулатов был так называемый голод по контакту или голод по поглаживаниям — как потребность, с которой мы все рождаемся на свет. Поглаживание (stroke) это единица признания, знак того, что тебя кто-то воспринял, то есть некое подтверждение того, что ты есть и что-то вообще значишь. Нам доставляет удовольствие внимание со стороны тех, кто мы сами ценим, мы любим быть любимыми. Как контрпример же можно привести умышленное игнорирование — это всегда сигнал пренебрежения, нежелания контактировать, такой себе „отказ в поглаживании“. И это тоже форма социальной интеракции, то есть способ доставки послания, непременно считываемого его получателем и доставляющего ему негативные переживания. В полном в согласии с теорией о том, что голод по поглаживаниям это наша потребность.
Так вот. Оказывается, что и сама невозможность получать поглаживания, то есть полная социальная депривация, как выяснили исследователи при помощи аппарата МРТ, вполне себе сравнима с физиологическим голодом. Наш мозг реагирует на ситуацию невозможности общаться так же, как на голод по пище, без которой мы можем умереть.
Физиологический голод ведёт к запуску системы вознаграждения в нашем мозге. Если голодный человек видит что-то вкусное, то дофаминергические нейроны покрышки и черной субстанции в его мозге активируются и в щели синапсов выбрасывается дофамин, которого при этом выделяется больше, чем в состоянии сытости. Именно это и моделирует дальнейшее поведение человека – он мотивирован добыть еду и её съесть и пока он этого не сделает, всё остально отодвинуто на второй план. То же самое происходит в мозге после определённого времени полной изоляции и отсутствия контактов. И прекрасно в этой истории то, что с помощью МРТ голод по поглаживаниям мы можем теперь не только предполагать, но и видеть на мониторе.
Дизайн исследования был продуман так, что учёные могли проверить и сравнить активность отдельных регионов мозга после изоляции от живого и интернет-общения на 10 часов и после 10-часового голода. Замерялись как сигналы в мозге, так и субъективное восприятие участников при помощи опросника об уровне удовлетворённости / дискомфорта.
Hier bloggt die Diplom-Psychologin Lena Kornyeyeva – über alle psychologischen Themen, aber besonders über die "Sedierte Gesellschaft" und die "Single-Falle".
